Польська мова — слов'янська мова, належить до групи
Літературна мова формується на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературна мова поділяється на такі етапи:
Письмо на базі латинки. Найдавніша письмова пам'ятка — Свентокшиські проповіді (середина XIV ст.)
Польська мова є національною мовою поляків і державною мовою Польщі. Столиця Польщі – Варшава. Польською мовою спілкується практично все населення країни, що, враховуючи діаспору, становить понад 42,7 млн. чоловік.
Як мова повсякденного спілкування польська мова використовується й за межами ПНР у середовищі вихідців із Польщі та їхніх нащадків. Найчисленніше польськомовне населення мешкає у США, Латинській Америці, Австралії, Франції, Англії. За переписом 1979 р. в Україні, Білорусії, Литві мешкає 1151 тис. осіб польського походження. Біля третини з них вважає польську мову рідною мовою.
Перші відомості про польську мову і польський народ сягають IX століття. Найдавніші хроніки називають племена, що утворили польський народ, - висляни, любушани, слензани, дзядошани, мазовшани та ін. Одному з племен – полянам - поляки зобовўязані своїм етнічним найменуванням. Уперше це найменування з’являється наприкінці Х - початку XI сторіччя в латинському житії, де польський князь Болеслав Хробрий іменується dux Palaniorum, тобто керманичем полян.
Після прийняття в 966 р. християнства і християнського обряду за римсько-католицьким писемною мовою польських земель стає латинська, мова релігії, адміністрації, судочинства, школи, культури. За час тісного обўєднання Польщі з Великим князівством Литовським (ХVІ ст.) країна стала однією з найбільших держав Середньої та Східної Європи, що вплинуло на швидке розповсюдження польської мови в українських, білоруських, литовських землях.
Умови функціонування польської літературної мови різко змінилися, коли в результаті поділів 1772-1795 рр. Польща втратила державну і політичну незалежність, а між окремими польськими територіями утворилися державні кордони країн-учасниць поділів Австрії, Пруссії, Росії. Відродження мови почалось після 1918 р.
У схожих умовах боротьби за незалежність першочерговими як для поляків, так і для українців були питання збереження фольклору, розвитку національних мов, етнографії, історії, мистецтва. Це сприяло зародженню ідей слов’янської єдності, які набули актуальності у 30-70-х роках.
В історії польської мови виділяється декілька етапів: дописьмовий період, давньопольський період (XIIІ - XV ст.), середньопольський період (XVI ст. - сер. XVIII ст.), новопольський період (з другої половини ХVIIІ ст.). У XII ст. зўявляються перші записи польською мовою у вигляді вставлених у латинські тексти окремих польських слів чи фраз. Перша письмова пам’ятка польської писемності - Свентокшиські проповіді, записані на пергаментних листах у XIІІ ст., польський гімн “Богуродзица” (”Богородиця”), а також апокрифи і житія святих. Першим частковим описом польської фонетичної системи вважається написаний у 1440 р. “Орфографічний трактат” Якуба Паркоша. Перша ж книга польською мовою (збірник молитов за назвою “Рай духовний”) була видана у Кракові в 1513 р.
Розвиток польської мови XVI - середини XVIII ст. характеризується витісненням латинської мови з більшості сфер громадського життя. Завдяки творам письменників Яна Кохановського, Миколая Рея, Лукаша Гурницького, Мартіна Бєльського, Петра Скарги, численних перекладачів, істориків-хроністів, публіцистів XVI ст. увійшло в історію польської писемності як “золоте сторіччя” польської літератури.
Після періоду деякого застою в епоху Просвітництва (середина XVIII ст.) починається новий етап підйому і стилістичного збагачення польської літературної мови: формується сучасна фонологічна і граматична система польської мови: встановлюється фіксований наголос, визначається склад фонем, набір граматичних категорій і форм, закономірності словозмін. З’являються “Латинсько-польський лексикон” Яна Мончинського (1564 р.), “Граматика для народних шкіл” Онуфрія Копчинського (видання 1778-1753 рр.).
Лексичне багатство, стилістична гнучкість і розмаїтість виразних засобів у творах видатних польських письменників XIX-XX ст. А.Міцкевича і Ю.Словацького, Б.Пруса і Е.Ожешко, Г.Сенкевича, М.Конопницької, Вл.Реймонта, у наукових трактатах і політичній пресі перетворює польську мову в одну з високорозвинених літературних мов слов’янства.
